Ще задовго до великої війни самопроголошену «Придністровську молдавську республіку» сприймали як своєрідну порохову бочку для Одещини та України загалом. З 2014 року я особисто регулярно слухала лякалки про російські війська в «ПМР», які в «час Ч« готові вийти й розпочати атаку на Одесу.
Після 24 лютого ці лякалки лише посилилися. Коли в перший день повномасштабної війни російські нацисти атакували військову частину в Подільську, ще довго ходили розмови, що атакували військові із ПМР. Перші дні всі постійно чекали колон із Придністров’я, а надалі – все частіше від перших осіб міста й держави лунають тези про ймовірний наступ із самоназваної республіки. От і нещодавно Геннадій Труханов у інтерв’ю РБК вчергове заявив про можливу окупацію Одеси, якщо війська сунуться із Придністров’я.
Тож, давайте поговоримо про війська «ПМР»: чи такий страшний чорт, як його малюють?
Перш за все про найголовніше: жива сила. «Придністровська молдавська республіка» має чотири мотострілецькі бригади, які дислокуються на напрямках, де ще у 1990-х точилися бої з військовими загонами Республіки Молдова.
Найбільше військ зосереджено на південному напрямку, поблизу агломерації Бендери – Паркани – Тирасполь. Тут точилися найсильніші бої у 1992 році, зараз знаходиться все військово-політичне керівництво самопроголошеної республіки, тому не дивно, що найбільше сил зосереджено саме в цьому напрямку.
Отже тут дислокуються дві вищезгадані мотострілецькі бригади, окремий батальйон армійського спецназу, окремий розвідувальний батальйон, окремий артилерійський полк, окремий авіаційний підрозділ, авіаційна ремонтно-технічна база, окремий інженерно-саперний ордена Богдана Хмельницького батальйон, зенітний артилерійський полк, окремий батальйон тилового забезпечення та окремий батальйон зв’язку. Також тут розквартирована Оперативна група російських військ (ОГрВ, в/ч 13962). Загальна чисельність всього цього — близько 6000 осіб, це разом із комендантською ротою, батальйоном тилового забезпечення та окремим «миротворчим» батальйоном.
У центрі регіону, у місті Дубосари, дислокується 4-та окрема мотострілецька бригада. Ще окремі частини розташовані в місті Григоріополь. В цій бригаді орієнтовно 450 людей.
3-тя окрема мотострілецька бригада (в/ч 30652) взяла на себе північ «ПМР». 1-й і 3-й батальйони цієї бригади розташовані у місті Рибниця, а другий — Кам’янці. Загальний склад бригади орієнтовно теж 450 людей.
Таким чином, у військах ПМР перебувають близько 7 тисяч осіб загалом. Загалом рівень підготовки рядового та офіцерського складу залишає бажати кращого. Хоч після 2014 року кількість навчань для військових збільшилася, проте це робилося не стільки з метою удосконалити вміння і навички вояк, скільки просто передати хоча б якісь знання молодому поколінню.
Так, 7 тисяч військових кадрів це небагато, але ж можна провести мобілізацію, скажете ви! Можливо, але й тут все не так однозначно. З одного боку, в «ПМР» можливо мобілізувати близько 20 тисяч осіб, а з іншого – для цього відсутні логістичні можливості та стратегічні запаси для мобілізованих. Тобто зібрати людей, звісно, можна, але їх елементарно нема во що одягнути і що дати їм в руки. Ну хіба спортивні костюми й палки.
Що з озброєнням? Війська, які укомплектовані виключно радянською технікою, яка перейшла у спадок від колишньої 14-ї армії СРСР-рф ще під час подій 1991-92 років. Відтоді озброєння у «придністровців» не оновлювалося.
Згідно з документами керівництва 14-ї армії, було «захоплено»: 13 тисяч одиниць стрілецької зброї, 20 мільйонів набоїв до них, 19 танків, гранатомети РПГ-7, реактивні протитанкові гранати РПГ-18, РПГ-26 у кількості близько 12 тисяч одиниць, техніка зв’язку, інженерна техніка, більше 50 бронетранспортерів, десятки мінометів та гармат. Проте, як виявилося пізніше, це не остаточні цифри: під час скорочення 14 -ї армії придністровським загонам залишили ще озброєння.
Багато, скажете ви? Не забувайте, що цифри ці були актуальними 30 років тому. Відтоді щось встигло застаріти, щось у порівняно мізерних обсягах використовувалося на навчаннях, а щось у доволі чималих кількостях розпродувалося на чорному ринку або просто розкрадалося. Загалом, навіть ця кількість озброєння, яка була у ПМР на початку 1990-х є порівняно незначною для ведення «великої війни».
За різними джерелами, на озброєнні у «ПМР» перебувають 18 танків Т-64Б/БВ. Усі вони зібрані в одному батальйоні та поділені на дві роти, які базуються в селі Володимирівка, що в 9 км від Тирасполя та за 4 км від українського кордону. Проте в останні роки одночасно бачили не більше 12 танків. Скоріш за все, через відсутність нормального обслуговування й складність у перевезенні запчастин певна кількість танків просто пішла на «донорство». Не знаю, наскільки правда, але серед місцевих ходить легенда про один-єдиний акумулятор на всі ці 12 танків…
Авіація «ПМР». Моя улюблена тема – постійно слухаю історії про літаки, які залітають з Придністров’я і бомблять нашу область. На території самовизнаної республіки базується авіація як РФ, так і самої «ПМР». Це гелікоптери Мі-2/8/24, але вони трішки не літають. Точніше, зовсім не літають: оскільки запчастин просто немає, обслуговування давно не проводилося, гвинтокрили в небо підняти може лише чудо. Тому єдина задача бойової авіації «ПМР» — стояти в якості пам’ятників і нагадувати про колишню бойову славу придністровцям.
Чи можна якось поповнити бойові ресурси Придністров’я? Станом на сьогодні єдиний логістичний шлях — це небо. Власне, останні кілька тижнів Одесою активно циркулюють історії про те, що у Тирасполь направляються завантажені технікою і людьми літаки.
У «ПМР» є два аеропорти: невеличкий злітний майданчик у Ковбасному, якого вистачить на кілька гелікоптерів, та військовий аеродром у Тирасполі. Останній має дві злітні смуги, на одній із яких розкрадені плити, а друга поросла бур’яном та малопридатна для прийому авіації, що видно навіть на супутникових знімках. Востаннє авіація сідала тут років 20 тому, колишні військові, які бачили стан цих смуг, кажуть, що російські літаки можуть сісти хіба в напрямку «рускава ваєннага карабля».
Проте наші експерти стверджують, що теоретично одна зі смуг здатна посадити літаки. Тому нагадаю про закрите небо. Єдиний шлях для такої авіації — це з Криму через Чорне море й нашу область, де активно працює наша прекрасна ППО. Таким чином, операція з переправки небом живої сили та техніки є занадто ризикованою і навіть в теорії малоймовірною для втілення.
А загалом місцеві мешканці розповідають, що жодних рухів, які б вказували на підготовку до ведення військових дій, у «ПМР» не спостерігається. Аеродром стоїть, як і раніше, на злітних смугах буйно квітнуть першоцвіти. Військові деморалізовані, воювати ніхто не хоче. А місцеві… Місцевим закидаються такі ж самі лякалки, як і нам, і вони бояться українських військ більше, ніж ми їхніх.
Автор — Ярослава Вітко, спеціально для «Думської», використані матеріли «Українського мілітарного порталу»
СМЕРТЬ РОССИЙСКИМ ОККУПАНТАМ!
