Часто бачу, як люди питають у соцмережах, як там дорога Одеса-Ізмаїл та навпаки. Чи завантажена траса, чи пропускають чоловіків через транзитну зону біля кордону з Молдовою, скільки коштує поїздка на автобусі та інше. Я вирішила прокатитися з Ізмаїла в Одесу та вияснити всі нюанси маршруту.
Для того, щоб дістатися обласного центру, у якості транспорту я обрала маршрутку. Ціна поїздки становить 400 або 450 грн в залежності від рівня комфорту, я зробила вибір на користь дешевшого варіанту.
Синій «Мерседес» без кондиціонера виїхав з Ізмаїла о 9:30 ранку. У маршрутці ще залишалося кілька вільних місць. Певний час водій їхав досить повільно, маневруючи між численними фурами, що караванами рухалися у протилежному напрямку, а ще сотні їх були припарковані по обох боках дороги та навіть за її межами, у траві. Далекобійники снідали у придорожніх кафе. Деякі водії копирсалися у своїх вантажівках. А ми їхали далі.
Оминувши скупчення великовантажного транспорту, ми прискорилися, проте не перевищували 70 км за годину. Будьте готові, що спереду вас майже завжди їхатиме фура, а обігнати її буде досить складно, адже потік зустрічного транспорту щільний та не зупиняється ані на хвилину.
Після того, як автобус «Ізмаїл-Одеса» успішно проїхав перший блок-пост, на якому нас, до речі, не зупинили (на відміну від легкових автівок), ми стали рухатися швидше. Біля траси як і раніше продають мед, бессарабську бринзу та домашнє вино.
Рівно за півтори години ми дісталися міста Татарбунари та зробили 10-хвилинну зупинку. Плюс-мінус за такий самий час автобус доїжджав з Ізмаїла сюди і до війни. Згадала, що знайомі розповідали, нібито дорога до Одеси зараз займає 5-6 годин, проте автобус здолав 13 маршруту доволі швидко.
Після того, як всі пасажири повернулися на свої місця, наша маршрутка вирушила далі. Водій їхав стабільно 90 км за годину, але дуже часто зупинявся, збираючи біля дороги людей, аби підвезти їх у сусіднє село та заробити 20 гривень. Таким водії ізмаїльської компанії-перевізника грішили завжди.
На декількох наступних блок-постах транспорт зовсім не зупиняли для перевірки. Легкові автівки, автобуси та фури проїжджали повз них зіг-загом: на кілька хвилин поліцейський відкривав рух в одному напрямку, а потім — по іншому.
Перед транзитною зоною біля кордону з Молдовою черги не було. Автобус зупинили, у салон зайшов прикордонник, пробігся очима по паспортах жінок, а от документи чоловіків перевіряв ретельно, задавав деякі питання. Це пов’язано з тим, що раніше на пункт пропуску у Паланку приїжджали чоловіки призовного віку, які зверталися до молдавських прикордонників з проханням надати їм статус біженця та в такий спосіб покидали країну.
Перевірка тривала не більше 5 хвилин, після чого автобус вирушив далі за маршрутом. На виїзді з транзитної зони водій лише віддав привітній прикордонниці папірець з кількістю пасажирів та поїхав далі.
Якийсь час ми їхали швидко, проте біля Хлібодарського потрапили у багатокілометровий затор. У протилежному напрямку ситуація була аналогічною. Машини рухалися дуже повільно, деякі нетерплячі водії (як наш) намагалися об’їхати пробку по узбіччю дороги. Транспорт повільно «плив» аж до Двох Стовпів. За моїми спостереженнями, у сторону Ізмаїла протягом всієї дороги було набагато більше машин та локальних заторів.
Чула від знайомих, що під час повітряної тривоги автобуси «Ізмаїл-Одеса-Ізмаїл» зупиняються на узбіччі і чекають відбою. Правда це чи ні – перевірити не вдалося, тривоги не було.
На в’їзді до Одеси наш автобус не зупиняли. Проїхавши Заставу та Молдаванку, ми дісталися автостанції на Старосінній. На годиннику було 14:00. Таким чином, дорога з Ізмаїла до Одеси на автобусі зайняла рівно 4 з половиною години, що принаймні на півгодини більше, ніж у мирні часи.
