На Миколаївському та Херсонському напрямках продовжуються серйозні бої. До лікарень Одещини привозять дедалі більше поранених, яким потрібна допомога. Волонтери оголосили збір коштів для придбання необхідних речей.
Про це повідомляє кореспондент 048.ua
Волонтер Андрій Танцюра на своїй сторінці у Facebook повідомив, що пораненим потрібні білизна, знеболювальні, пластирі, пелюшки, вода.
«Один борт за іншим, довгі низки реанімобілів з сиренами, що розривають душу, носилки, поранені, біль, біль, біль… — це все реальність останніх днів. Найжорстокіші бої на Херсонському та Миколаївському напрямках — ми приймаємо наших хлопців! Допомагайте хлопцям!», — закликає українців волонтер.
Також Танцюра зазначив, що волонтери шукають родичів поранених, щоб передати інформацію про місце знаходження і стан їх чоловіків та синів, тому що у деяких хлопців навіть не залишилося зв’язку з близькими.
Про велику кількість поранених пише також волонтерка Наталія Чижикова. Жінка розповіла історію пораненого бійця, який залишився без руки. Волонтерка повідомила про пораненого героя його матері, сестрі і дружині, які вже прибули до шпиталю.
«Одеса. Сирени. швидка за швидкою. Поранених стільки, що неможливо уявити. Я кидаюся з одного місця в інше. Вже зовсім вечір, здається, всіх одягла, купила знеболювальне, можна їхати додому.
Заїжджають знову швидкі. На каталках лежать хлопці. Я розвертаю машину та йду до них. Лежить воїн без руки. Я підходжу і говорю: «Привіт». А він мені: «А я Вас знаю, нещодавно приїжджав вирвати зуб і Ви мене одягли, нагодували». Говорить і по всьому тілу пробігає тремтіння від болю. Просить взяти пакет, де все, що залишилося від його речей: «Там на папірці телефони мами та дружини, зателефонуйте, будь ласка, скажіть, де я». Я дзвоню, вони вже всі їдуть. Благають мене почекати на них. Щоб я їх провела. Телефон сідає, я чекаю. Приїхали і я їх веду. Не відразу. Дружина розплакалася. Я заспокоїла і ми пішли.
Не знаю… Для мене це був найжахливіший і водночас такий сильний момент у моєму житті. Рідні зайшли до кімнати, сестра одразу охнула і пішла. Дружина кинулася до чоловіка, а мама просто тихо присіла на кушетку поруч із каталкою і почала тихо та акуратно гладити та цілувати сина. Як розп’яття, як мученика, як святого. У мене сльози полилися рікою і у няньки, яка це теж бачила…
Мама не плакала, просто торкалася сина і ніби давала йому сили. А потім вона вийшла надвір і почала ридати. Так страшно та сильно… Вона обійняла мене і ми разом плакали, доки сльози не скінчилися.
Я збігала в аптеку за заспокійливим, а потім ще годину сиділа з ними всіма в палаті і говорила. Розповідала про своїх друзів, які теж втратили руки, ноги, показувала фото та, що це не зіпсувало їм життя. Просто тепер треба вчитися жити у цьому новому житті за інших обставин» — розповіла Наталя Чижикова.
Також вона додала, що у медзакладі цілодобового тривають операції.
Реквізити волонтерів можна знайти на їх сторінках:
- Наталя Чижикова
- Андрій Танцюра
