Читать на русском
Одеса вважається гастрономічним містом, і це не дивно — море дарує їй свіжу рибу, теплий клімат — смачне вино, овочі та фрукти, а розмаїття національностей, що проживають тут, збагачує одеську кухню неповторними смаками. Ресторатори змагаються за прихильність одеситів та гостей міста, вигадуючі нові концепції та поєднання. Те саме відбувалося і сто років назад.
Такий висновок ми зробили, коли знайшли уривок з календаря «Польського Дому» 1912 року, опублікований та перекладений краєзнавицею Стеллою Михайловою.
Замітка мала назву «Де можна поїсти в Одесі».
На думку автора, який склав рекомендації закладів, у 1912 році найвишуканіша кухня була у ресторані готелю «Лондонський», що на Приморському бульварі. Сніданки там починалися з 12 години, обіди — з 17:00 до 20:00. Обід з п’яти страв коштував 2 рублі.
До речі, готель «Лондонський» відчинив свої двері перед першими гостями у далекому 1846 році. Засновником і першим власником готелю став Жан-Батист Карута, знаменитий французький кондитер і гастроном. Можливо саме тому одеситам та гостям міста так подобався ресторан у готелі.
Наступні заклади, які рекомендувалися у польському календарі — це ресторан «Пасаж», а влітку — кафе на свіжому повітрі на Бульварі, в Аркадії та в Олександрівському парку (нині — парк Шевченка).
Останній знаходився по дорозі на пляж Ланжерон та вважався «візитною карткою» міста. Тут сталася справді історична подія – на веранді закладу влітку 1896 року брати Люм’єр продемонстрували містянам перший в Одесі кіносеанс. Сеанси крутили кожні півгодини, з 7 до 12 години ночі, квиток на перегляд коштував 25 копійок.
Також у статті в календарі «Польського Дому» 1912 року згадується ресторан Кузнєцова, що знаходився у будівлі Біржі, а також заклад Доді, що навпроти Міського театру. Обіди з трьох страв коштували від 60 до 70 копійок.
Маємо кілька цікавих фактів про ресторан Г. І. Доді. Саме там проводили свої «Четверги» представники Товариства південноруських художників. Зустрічі проходили весело і по-товариському, на другому поверсі ресторану, в окремому великому кабінеті з довгим столом. Це був неформальний центр культурного життя. Після обіду кожен знаходив заняття для себе і для прояву свого обдарування: художники розкладали свої альбоми і малювали один одного, письменники та поети читали свої твори, співаки співали, хто вмів — грав на роялі, іноді танцювали. Пізніше їм подавали рясну вечерю та велику кількість вина.
На той час ресторан Г.І. Доді користувався популярністю. Заклад пропонував різноманітні страви, у тому числі і з дичини.
Нам вдалося знайти знайти листівку цього ресторану, на якій описані деякі страви, що подавалися там. Солянка, мамалига з бринзою, куропатки, рябчики, зайці — таким годували одеситів більше 100 років тому.
Далі польське видання рекомендувало ресторан «Квісісана», називаючи його «недорогим». Він знаходився на розі вулиць Преображенської та Грецької.
До речі, цей заклад називають першим «безконтактним» рестораном. Його відкрив швейцарець Едуард Берте. Ресторан був обладнаний найновішими механічними буфетами — автоматами, де за п’ятикопійкову монетку можна було отримати бутерброд чи чарку горілки, за 15—30 копійок — купити швидкий сніданок.
За словами одесита Сергія Матвєєва, ціни у «Квісісані» були такими: чарка хересу, мадери або лікеру, а також склянка білого або червоного вина, або менший стаканчик глінтвейну коштували по 20 копійок. Кухоль пива – 10 копійок. А горілка – по 5 копійок мала та по 10 копійок – велика чарка. Автоматами пропонувалась і закуска. Тістечка коштували по 5 копійок, всілякі бутерброди – від 5 до 15 копійок за штуку. Через автомат можна було купити й деякі гарячі страви (за 30 та 40 копійок). Ще два автомати наливали чай та каву. За бажанням клієнта до цих напоїв подавалися також вершки чи лимон. З окремого автомата відпускався коньяк по 20 та 30 копійок за чарку.
Мандрівникам початку 20 століття рекомендували також відвідати їдальню, так звану «паштетну» на вулиці Гульовій (нині — вулиця Льва Толстого).
«Прекрасним рестораном є надзвичайно популярний пивний заклад Брунса (Катерининська, 14) у будинку Вагнера, в якому колись жив Адам Міцкевич», — писали у польському календарі. Авжеж, на той час це була головна пивна Одеси. Її, до речі, полюбляли два знамениті письменники – Іван Бунін та Олександр Купрін.
Про пивну писали: «Славиться чудовим пивом та гарною домашньою кухнею. Незважаючи на досить скромну обстановку, з навислою закопченою стелею і цілими хмарами тютюнового диму, в залі не бракує місця. Відвідується гарною публікою та дамами».
У польський гастро-путівник Одесою 1912 року також увійшов бар Вітановського на Катерининській вулиці і кафе «Emige» на вулиці Гаванній.
В останньому подавали декілька видів кави: чорну, з вершками, по-турецьки, з льодом. У меню також був чай, молоко, какао, лимонад та кефір. В «Emige» на Гаванній були не лише напої. Можна було замовити варене яйце, яєчню з шинкою, м’ясний бульйон, сосиски та морозиво.
На «десерт» календар «Польського Дому» залишив відомі одеські кондитерські — Робіна, Фанконі, Лібмана та Печескаго.
Чим славилися ці заклади?
Кафе Робіна було відкрито на першому поверсі Будинку Папудова. Воно знаходилося навскіс від кафе Лібмана. Назву кондитерська отримала на ім’я свого власника француза Павла Робіна. Тут були окремі приміщення для дам, більярдна, літня веранда. У кафе збиралася фешенебельна публіка, але на відміну від кафе Фанконі, яке облюбували комерсанти, у Робіна переважали приватні відвідувачі. У найвідоміших путівниках на той час писали, що кафе Робіна пропонує «великий вибір різноманітних кондитерських товарів».
Вдале розташування кафе «Фанконі» зробило його центром зустрічей одеської еліти. Тут скріплювали угоди біржові брокери і дописували рядки своїх шедеврів відомі письменники. Чехов, Бунін, Бабель, Шаляпін, Уточкін та багато інших видатних особистостей були частими гостями цього закладу. Одного разу кондитерську відвідав Володимир Маяковський.
Відомо, що якийсь час заклад «Фанконі» був штабом легендарного одеського бандита Мішки Япончика.
