В Одеському літературному музеї відбулася презентація нового альбому відомого краєзнавця і колекціонера Анатолія Дроздовського «Співуча Україна. Українські пісні та ноти ХIХ та ХХ століть». Представили унікальне вишукане видання сам Анатолій Олександрович і його дружина, авторка текстів Єва Краснова. Привітати подружжя з такою подією в Золотому залі музею зібралися музейники, бібліотекарі, колекціонери, журналісти…
«Музичне» видання створене вже під час повномасштабної війни, і воно також, як і попередні чотири альбоми, видані А.О. Дроздовським, базується на матеріалах сімейної колекції. Раніше, починаючи з 2006 року, побачили світ книжки з різних аспектів історії Одеси: «Одеса на старих листівках», «Стара Одеса. Торгівля і промисловість», «Стара Одеса. Фотографи і фотографії» та «Стара Одеса в живописі й графіці».
Вітаючи присутніх на презентації, директорка літмузею Тетяна Ліптуга нагадала, що Анатолій Дроздовський брав безпосередню участь у становленні музейної експозиції, консультував і надавав експонати з власної колекції. А в день презентації у залі було розгорнуто виставку саме з раритетів, які ввійшли до нового альбому. Додамо, що Анатолій Олександрович і його дружина та соратниця Єва Краснова давно співпрацюють з журналом «Фаворит удачі», готуючи неповторні тематичні публікації на основі сімейної колекції.
Альбом «Співуча Україна» виданий власним коштом Дроздовських. Однак, попри значну вартість видання, подружжя подарувало примірники одеським музеям та провідним бібліотекам, а також кільком одеситам, які підтримували їх у цій справі.
У своєму виступі заступник директора з наукової роботи Одеського історико-краєзнавчого музею Юрій Слюсар підкреслив, що саме так виявляється справжній патріотизм – у збереженні та популяризації української національної культурної спадщини.
А тепер – про зміст унікального альбому у розповіді Анатолія Дроздовського і Єви Краснової.
На відміну від перших чотирьох альбомів, у новому виданні ми показали старовинні українські ноти, які надруковані не тільки в Одесі, а й у Києві, Москві, Санкт-Петербурзі, Ростові та інших містах. Слід пояснити читачам, що до 1906 року в Російській імперії діяв «драконівський» Валуєвський циркуляр, згідно з яким було заборонено з середини ХIХ століття друкувати щось українською мовою. Українськи тексти в той час писалися російськими буквами, і це виглядало дивно та здавалось безграмотним.
Нотна частина кожного видання скріплювалась з обкладинкою, на якій у вигадливій формі розміщувались відомості про авторів текстів та нот. І якщо суто нотна частина видання оформлювалась прозаїчно та строго, то обкладинка являла собою графічні або барвисті малюнки, орнаменти, сюжетні картинки, портрети композиторів, іноді – виконавців тощо.
У вступі до нового альбому ми розповіли про тогочасних нотовидавців, які друкували ноти з українськими піснями. В Одесі в різні часи це були: А. Нейгеборн, А. Бернарді, Ю. Фесенко, Б. Корейво, Е. Островський. В Києві першість належала нотовидавництву Леона Ідзіковського.
У першій частині альбому ми розмістили колекційні ноти пісень на слова Т.Г. Шевченка, музику до яких писали композитори Кирило Стеценко, Владислав Заремба, Петро Ніщинський, Данило Крижанівський, Яків Степовий, Віктор Косенко та інші.
Старовинні ноти з нашої колекції з твором українського композитора і педагога Данили Яковича Крижанівського «Причинна. Реве та стогне Дніпр широкий», як вважають мистецтвознавці, є ПЕРШОЮ музичною публікацією цього твору на слова Кобзаря. Ноти були видані композитором своїм коштом у 1886 році в Одесі, де він жив і працював багато років, що підтверджує «дозвіл цензури» на текстовій сторінці нотного видання. Автограф автора музики Д.Я. Крижанівського до пісні на слова Тараса Шевченка на обкладинці примірника нот з колекції свідчить, що він був подарований одеській гімназистці Антоніні Василівні мадмуазель Неждановій, яка стала пізніше видатною оперною співачкою, саме її ім’я сьогодні носить Одеська національна музична академія.
Друга, найбільша частина альбому включає твори композиторів, які зробили найбільш значний внесок у популяризацію і розвиток української народної пісні. Це Микола Лисенко, Семен Гулак-Артемовський, Василь Прісовський, Віктор Зінтарський, Антон Коціпінський, Михайло Завадьский та інші.
Ноти продавались у спеціалізованих магазинах, які з’явилися на початку ХIХ століття у великих містах, зокрема і в Одесі. Наприклад, у 1860-х роках власник музичного магазину на Дерібасівський А. Нейгеборн випустив нотне видання старовинної української пісні в обробці композитора Василя Пащенка «За Неман іду», в якій мова йшла про війну з французами 1812-1814 років.
Одеський підприємець, власник типографії на Рішельєвській вулиці, щирий українець Юхим Іванович Фесенко своїм коштом командирував людей у різні повіти України для запису з голосу народних, а також обрядових пісень. Він друкував знайдені дослідниками слова і мелодії народних пісень окремими книжками, прикрашаючи їх яскравими малюнками видатного українського художника, графіка Амвросія Ждахи.
Яскравою частиною нашої музичної колекції є збірка, тиражована в 1917 році літографічним способом: «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядив Климент Квітка». Таким чином засновник музичної етнографії, фольклорист, музикознавець Климент Васильович Квітка завершив колись почату спільну працю зі своєю дружиною, великою українською поетесою та письменницею Ларисою Петрівною Косач- Квіткою – Лесею Українкою. Леся з дитинства пам’ятала та наспівувала багато народних пісень рідного Волинського краю. Квітка записав і надрукував слова та мелодії, які вона наспівувала. Завершив і видав роботу він уже після смерті дружини.
Одеський нотовидавець Іона Ліберман надрукував в 1910-х роках «український гімн» на слова П. П. Чубинського і музику М.М. Вербицького з портретом Т.Г. Шевченка на обкладинці. Цей музичний твір через багато років було покладено в основу Державного гімну України.
В альбомі багато різноманітних українських пісень: народні думки-шумки, твори корифея української пісні Миколи Віталійовича Лисенка, Владислава Івановича Заремби, Василя Арефійовича Прісовського та інших. (Думка-шумка – це жанр невеликої медитативно-елегійної (журливої) поезії, іноді баладного змісту, який був поширений у творчості українських письменників-романтиків першої половини XIX ст. та використовувався ними на означення народних пісень такого ж змісту у тогочасних фольклорних збірниках).
У третьому розділі альбому наведено багато революційних пісень, наприклад, «Шалійте, шалійте, скажені кати» Л.О. Колесси та інші. У новій редакції композитора В.Я. Йориша представлені опери М.В. Лисенка «Наталка- Полтавка» та «Запорожець за Дунаєм» С.С. Гулака-Артемовского. Із серії «Бібліотека естради» ми показуємо в альбомі цікаву гумореску забутого автора Антоші Ко (І.Я. Антипенка) «Українізація» та сатиру «Атеїст» В.М. Елланського і Л.Л. Лісовського. Ноти оформлював художник Інокентій Шапошников (Проскуряков), які він підписував «ке-ша».
Останній розділ альбому присвячений нотам пісень на поштових листівках. Такі були видані в Харкові друкарнею «Адольф Дарре» приблизно 1909 року. На колекційних нотах на листівках розміщені пісні на відомі слова з творів Т.Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкій», «Як умру, то поховайте», «Світе тихій, краю милий! Моя Україна!».
Найбільш яскраві листівки – з текстами українських народних пісень і прекрасними кольоровими малюнками до них, створеними Амвросієм Ждахою, який багато років жив і творив в Одесі.
