З приходом зими російська армія в Україні помітно активізувалася: вона повільно, але вперто просувається відразу на кількох ділянках фронту. Про ситуацію на лінії зіткнення — в огляді
.
«Ворог має успіхи на південь від Бахмута, біля Кліщіївки, на захід від Роботиного, у південній частині Мар’їнки і південніше, на північ від Новомихайлівки, й захопив Авдіївську промзону», —
український OSINT-портал DeepState.
«Ситуація по всій лінії зіткнення просто погана», — йдеться у його аналітичній записці.
Повідомлення поінформованих джерел з обох сторін про ситуацію на фронтах в цілому не суперечать одне одному. Українські не приховують, що ЗСУ змушені відступати під натиском сил противника, що переважають, а російські — визнають, що поступ дається ціною величезних втрат.
«От село було. Ось наша техніка стоїть, братська могила, скільки тут загинуло наших хлопців»,-
російський учасник боїв під Авдіївкою. «Ось, що війна робить. Все це наша техніка. Он попереду ще одна братська могила», — вказує він на розбиті російські танки і БМП.
Атаки РФ йдуть переважно людськими хвилями по всій лінії фронту — частково позначається брак бронетехніки, десь погодні умови, а, можливо, й усвідомлення російським командуванням безперспективності зосередження в одному місці великих механізованих з’єднань. Саме так діяли в Бахмуті частини ПВК «Вагнер» — як і зараз, активізація російських військ теж припала на холодну пору року.
Але тоді удар російських військ був націлений на одну ділянку. Тепер вони діють за шаблоном на багатьох напрямках.
Авдіївка
Ось уже третій місяць російські війська ведуть штурм Авдіївки — невеликого, нині майже зруйнованого міста на північ від Донецька.
Початковий задум полягав в оточенні міста потужними фланговими ударами з півдня і півночі, в бій кинули механізовані з’єднання і велику кількість артилерії. На першому етапі російським частинам вдалося витіснити українців з низки позицій і взяти під вогневий контроль трасу, якою ведеться постачання укріпрайону.
У якийсь момент здавалося, що ситуація для частин ЗСУ стала дуже загрозливою.
Проте невдовзі російський поступ сповільнився, спроби продовжити все частіше виявлялися безрезультатними, а місцями українські війська контратакували та відбили втрачені позиції.
Нинішню ситуацію під Авдіївкою учасники боїв з обох сторін дедалі частіше порівнюють із «бахмутською м’ясорубкою».
«Росія втратила 13 тисяч осіб за два місяці свого наступу під Авдіївкою, а також понад 220 одиниць техніки. Це шість маневрових батальйонів. Путін все ще хоче завоювати Україну, але його наступ не приніс стратегічних здобутків», — заявив CNN прессекретар Ради з національної безпеки Білого дому Едрієн Вотсон.
Російський натиск триває, але тепер його ведуть переважно невеликі групи піхоти. На вістрі атак діють сформовані з колишніх ув’язнених групи «Шторм-Z» — подібні до відомих у часи Другої світової штрафних рот.
Останнім часом у повідомленнях з-під Авдіївки часто фігурує захоплена російськими частинами промзона на східній околиці. Вона розташована на височини, і російські війська намагаються прорватися до залишків міської забудови. Однак Росія не змогла розвинути успіх у промзоні, і ситуація там для ЗСУ виглядає навіть стабільнішою, ніж на інших напрямках.
Мар’їнка
Ситуація для ЗСУ, що обороняють населені пункти на захід від Донецька, стає дедалі важчою. Містечко Мар’їнка, яке залишалося під контролем України з 2014 року і у парі з Авдіївкою, яке служило укріпрайоном, нині майже повністю захоплене.
Українські війська утримують лише західну околицю Мар’їнки, а тим часом будують нові оборонні рубежі за кілька кілометрів на захід.
«Ситуація в Мар’їнці критична. І хоча осинтери не можуть розголошувати деякі деталі, втрата Мар’їнки — це справа часу, —
в соцмережі Х український офіцер запасу під ніком Tatarigami_UA. — Це створить для Росії операційні можливості просуватися на Курахове й Вугледар. Якщо росіяни зможуть змусити відійти захисників Вугледара, вони зможуть відновити ключову залізничну лінію, значно зменшуючи час на транспортування та додаючи мобільності їхнім підрозділам».
Бахмут
У результаті контратак російських військ на флангах Бахмута їм вдалося частково відбити позиції, втрачені під час літньо-осіннього наступу ЗСУ.
Якщо на південь від міста просування росіян виявилося невеликим, то до півночі і північному заході вони вже перебувають на підступах до Часового Яру — головного українського укріпрайону, який перегороджує їм шляхи до Костянтинівки і Краматорська.
«На північному фланзі Бахмута йдуть запеклі бої біля Богданівки і у траси Часів Яр — Хромове. Командування 3 штурмової бригади «Азов» через великі втрати живої сили змушене відправити з’єднання в тил для доукомплектування, — повідомляє російський телеграм-канал «Рыбарь». — На захід від Бахмута російські війська витіснили супротивника з лісосмуги, що прилягає до Восьмого ставку. У Кліщіївці після взяття висоти 215.7 підрозділи ВС РФ розширили зону контролю на 200 метрів».
Російське командування намагається прорватися до Часового Яру з півночі в обхід Богданівки і з півдня в обхід Кліщіївки, вводячи в бій свіжі сили.
На цьому етапі ці наступальні дії навряд чи несуть серйозну загрозу українським військам, які займають більш високі позиції на захід від Бахмута. Але очевидно, що про власні плани щодо оточення російського угруповання в Бахмуті їм доведеться поки що забути.
Невеликою втіхою для ЗСУ на цьому напрямі стала успішна атака на російські позиції на околиці Горлівки та взяття терикона біля шахти імені Гагаріна, який з 2014 року перебував під контролем російських сил.
Куп’янськ і Лиман
Російські війська продовжують спроби наступу на Синьківку — село на північному сході Харківської області, де розміщений важливий рубіж оборони Куп’янська.
Втрата Куп’янська і залізничної магістралі, що проходить через нього, восени 2022 року стала основною причиною поспішного відступу російського угруповання з Ізюма.
Безперервні штурми тривають і на Лиманському напрямку, в Серебрянському лісництві.
І під Куп’янськом, і під Лиманом бої йдуть зі змінним успіхом, позиції переходять з рук в руки.
Військові експерти розцінюють обидва ці напрями як другорядні, проте не виключають, що у разі серйозного успіху під Бахмутом російське командування може об’єднати зусилля своїх угруповань і зробити масштабний наступ.
Токмак
На південній ділянці фронту, де влітку ЗСУ планували провести грандіозну наступальну операцію, бойові дії набули позиційного характеру. Однак загострення час від часу відбуваються і там.
Минулого тижня російські мотострілки та десантники спробували відбити позиції в районі сіл Роботине та Вербове. За дві доби безперервних атак їм вдалося просунутися на 800 метрів у напрямку Роботиного, а ось під Вербовим результат виявився нульовим.
Лівий берег Дніпра
Запеклі бої тривають у районі села Кринки на лівому березі Дніпра, де восени утворився український плацдарм. Українські морпіхи, що закріпилися там, намагаються розширити зону контролю, а російське угруповання військ — безперервними штурмами знищити передові підрозділи ЗСУ.
Ані те, ані інше не виходить, але при цьому відносно невеликий український десант відтягує на себе російські частини, що багаторазово перевершують його за кількістю.
«[Командувач російських ВДВ] генерал Теплинський не збрехав. Він продовжує кидати в безперервні атаки в районі с. Кринки своїх безпосередніх підлеглих — частини та підрозділ 104-ї дшд, лише б ліквідувати український плацдарм», —
український військовий оглядач Костянтин Машовець.
Для російської армії ситуацію ускладнює високий протилежний берег Дніпра, де українська артилерія займає домінантні позиції. Припинення боїв там поки що теж не передбачається.
Короткі підсумки
З приходом зими затишшя на фронтах в Україні, як і рік тому, не сталося. Більше того, російська армія все більше намагається заволодіти ініціативою і невпинно атакує на різних напрямках, найчастіше сплачуючи за це величезну ціну.
Українська армія переходить до стратегічної оборони і, можливо, випробуваної навесні і літом 2022 року тактики перемелювання російських частин, що наступають, ціною невеликих територіальних втрат.
За такої інтенсивності боїв (незалежно від їхніх проміжних підсумків) ключовою проблемою командування обох армій може стати поповнення втрат у живій силі.
У подальших військових операціях, а їх очевидно очікується ще чимало, перевагу матиме та сторона, якій вдасться не тільки зберегти найбільш боєздатний кістяк своїх збройних сил, але й організувати безперервне поповнення і бойову підготовку особового складу. Це важко зробити як Україні, так і Росії.
Справа навіть не в методах призову громадян на військову службу, які використовують Москва і Київ — вони по суті схожі, — а в тому, що чим довше йде війна, чим менше у неї перспектив і чим більше трун і понівечених солдатів звідти повертається, тим важче владі спонукати людей йти на фронт. Чия мотивація виявиться сильнішою — напевно, зараз це головне питання.
