Повернення ветеранів з фронту стає одним із ключових викликів для українських міст у розпал повномасштабної війни. Йдеться не лише про фізичні поранення, а про комплексну реінтеграцію людей, які після служби змушені адаптуватися до цивільного життя в умовах неготової інфраструктури, складної бюрократії та ментальних бар’єрів у суспільстві.
Як зазначає правозахисниця громадської організації «За Одесу!» Юлія Терзі, Одеса демонструє певний прогрес у сфері інклюзії, однак ці зміни не відповідають реальним масштабам викликів. За її словами, покращення здебільшого відбуваються на рівні нормативної бази, тоді як повсякденне життя ветеранів залишається ускладненим. «Загальна ситуація з інклюзією в Одесі дещо покращилася, однак переважно за рахунок врегулювання державних будівельних норм. Реальні зміни на вулицях і в транспорті відбуваються значно повільніше», каже вона.
Однією з найгостріших проблем залишається недоступність міської інфраструктури. Громадський транспорт, історичний центр, тротуари та державні установи часто не пристосовані для людей з ампутаціями та інших маломобільних груп. У результаті ветерани змушені шукати альтернативні шляхи пересування або користуватися приватним транспортом. Юлія Терзі наголошує, що навіть супровід ветеранів до соціальних чи державних установ нерідко стає неможливим без автомобіля.
Не менш складною є і бюрократична складова повернення з фронту. Оформлення інвалідності, проходження експертних комісій, отримання виплат і пільг супроводжуються затягуванням строків та нестачею чітких роз’яснень. За словами правозахисниці, ветеранів часто перекидають між кабінетами без поваги та розуміння, що лише поглиблює відчуття ізоляції.
Окрему увагу Юлія Терзі приділяє дефіциту фахівців супроводу ветеранів. «Кількість таких спеціалістів на місцях критично недостатня, а в окремих громадах вони взагалі відсутні. Ветерани часто просто не знають, на яку допомогу мають право», зазначає вона.
Поряд із фізичними та адміністративними бар’єрами залишається і ментальний аспект. За словами правозахисниці, суспільство досі не готове до коректної взаємодії з людьми з інвалідністю та ветеранами з ампутаціями. «Інклюзія це не про жаль, а про гідність. Цим людям не потрібні співчутливі погляди, їм потрібні рівні можливості та повага», підкреслює Юлія Терзі.
Без системного підходу, від безбар’єрного простору до якісної ветеранської політики та підготовки фахівців, повернення з фронту ризикує перетворитися для багатьох захисників на нове випробування. «Ми ще не до кінця усвідомлюємо масштаб майбутніх викликів, але готуватися до них потрібно вже зараз», — резюмує правозахисниця.
