Очевидно, що ситуація загалом вийшла за межі конкретного імені політика, а стала певним «лакмусовим папірцем» для усієї нашої антикорупційної системи: чистоти процедур, високих стандартів, прозорих і зрозумілих методів доведення вини та, головне, здатності відповідних органів зберігати дистанцію від політичного контексту.
Як повідомляє «
», гостем крайньої програми була людина, яка тему боротьби з корупцією знає дійсно фахово – Олексій Баганець, Заслужений юрист України, почесний працівник прокуратури України, тричі заступник Генерального прокурора України, відомий адвокат та правозахисник.
І він, і гості кількох попередніх програм, котрі висловлювали власні думки з приводу, зокрема, «справи Тимошенко», сходилися на позиціях, що під час судового розгляду справи одразу оголилася низка моментів, які проігнорувати складно навіть необізнаним. Йдеться, насамперед, про якість доказової бази. Відсутність підтвердженої передачі коштів (бо жодної реальної передачі жодних коштів не було і це – факт), сумнівна допустимість окремих матеріалів, процедурні порушення на етапі слідства тощо суттєво підривають сам принцип обґрунтованості обвинувачення.
Особливу увагу привертає (і зрозуміло чому) ситуація із аудіозаписом, який подавався як ключовий доказ. Експертиза зафіксувала ознаки монтажу та втручання. This is it! Отже, про яке тоді правосуддя може йтися взагалі? Не менш дивною є тема свідчень особи, яка, як виявилося, процесуально залежна (простою мовою є «на гачку»). Питання викликає й пропорційність запобіжних заходів. Розмір застави, який надто складно співставити із тяжкістю інкримінованого діяння та доведеними ризиками, виглядає скоріше інструментом психологічного тиску на фігурантку справи та її оточення.
У сукупності ці та інші фактори провокують головне запитання вже не так до конкретного обвинуваченого, як до самих наших (?) антикорупційних інституцій: а чи не втратила антикорсистема балансу між продуктивністю роботи та правовою чистотою, доброчесністю, якщо хочете, зокрема, в умовах високої політичної чутливості, загостреного запиту суспільства на справедливість (бо війна) та напередодні виборів (колись вони ж все одно відбудуться)? На цьому наголошували гості програми, той же Олексій Баганець.
Отже, головний ризик «справи Тимошенко» полягає, як врешті з’ясувалося, не стільки у можливих персональних наслідках для неї, скільки у втраті довіри до антикорупційних органів. А без такої довіри, що тут говорити, антикорупція перестає бути інструментом очищення й починає сприйматися людьми як елемент великої політичної гри (навіть якщо формально все й виглядає нібито законно і праведно).
Політик Тимошенко очевидно є незручною для міжнародних корпорацій, які навіть під час війни намагаються отримати доступ до найцінніших ресурсів України та мати на Україну максимальний вплив різного роду. Багатьом Україна, як кістка у горлі. Невже ж усунення системного опонента колоніальної логіки відбуватиметься руками антикорупційних органів, на незалежність котрих на початку їхнього створення були не просто великі, а шалено великі сподівання і надії?
Посилання на програму «Особистість» за участі Олексія Баганця. З аргументами, які там наводить гість, сперечатися, прямо кажучи, доволі складно:
Сергій Дойко, радіо- та телеведучий, політичний оглядач
